Біль втрати і як її пережити. 

   Хочеться сказати кілька слів, які могли б стати підтримкою для нас у важкі нинішні дні. І як важливо нам саме зараз залишатися живими та мати змогу ПЕРЕ_жити, прожити і не зачаїти в серці, не замкнутися потім, не зненавидіти і огрубіти. Натомість прожити і жити далі з чуйним і відкритим серцем до людей та почуттів. 

Зараз ми втрачаємо безліч: хтось, нажаль, рідних і близьких людей, хтось свій дім, хтось - друзів, з якими розійшлися бачення, хтось уявлення на які опирався і вірив, хтось надію що все повернеться і буде як колись ... 

це викликає в нас опір і злість, бажання заперечити такі зміни, не вірити і опиратися до останнього.

 хочемо знищити винних, голосно оприлюднити список ворогів і сконцентрувати всю енергію на ворогування з ними.

шукаємо "своїх" та гуртуємося навколо близьких ідей та людей.

та в цьому всьому - ми так сильно уникаємо БОЛЮ. перетворюємо його на злість, продукуємо з болю - нові переконання у які віримо і закликаємо вірити інших, намагаємося з болю - знищити інших. і це все нор-маль-но.  

та все ж біль в решті решт так і лишається не прожитим нами. ми так і не пускаємо його в серце. намагаємось не доторкнутися, мов до гарячого. 

біль переживати страшно. завжди є фізичне передчуття що "а раптом я не переживу цього","я не зможу цього витримати", "а що як буде так боляче, що я помру?". в цьому місці 1) блокується біль; 2) перетворюється на інше, знайоме для переживання (тобто "безпечне", з досвідом) почуття - наприклад  гнів, злість; 3) виражається і переживається почуття, яке не є болем, а отже біль так і лишається не прожитою; як наслідок - 4) "не відпускає", почуття сильно бурлять, неможливо заспокоїтися тривалий час, починаємо шукати ворожих стосунків і жити у війні. 

та як пережити біль? адже почуття справді не надто знайоме, бо горювання в нашій культурі не дуже підтримане як самостійне і самодостатнє почуття (в ситуації втрати, наприклад, ми думаємо зазвичай "що тепер робити", пропускаючи відчуття болю як таке, "перестрибуємо" в дію - знайомо, правда?)

натомість залишаючись в больові, зупиняючись, відкриваючи йому серце і проживаючи біль втрати, нам гірко, щемить і болить, хочеться плакати. важливо не затискатися, а дати собі дихати і відчувати. просто залишатися в цьому відчутті, даючи йому жити в серці. (іноді до цього переживання ми будемо повертатися неодноразово, переживаючи і переживаючи біль, якщо втрата дуже значимої людини чи події в житті). проте, якщо залишитися в цьому стані якийсь час (стільки, скільки буде потрібно, або хоч можливо) то можна помітити відчутне полегшення по тому. злість, біль, розпач, відчай - перетворюються на СУМ. нам шкода, жаль і сумно що справді так сталося. і цей сум набуває відтінку світлого, ніби якогось сакрального, вищого, коли приходить розуміння що світ такий, і так є, і таке життя, яке ми живемо. ....

важливо додати, що від болю втрати (як власне від переживання почуття) померти неможливо. хай як дивно чи само-собою-зрозуміло це не звучить - та мені важливо на цьому наголосити. від цього  не помирають. це біль і вона болить. і це нормально. ми так влаштовані. це почуття, яке народжується в нас, і ми можемо його до-пережити. як і кожне наше почуття. 

Тож якщо говорити як пережити біль втрати - то моя відповідь була б - переживаючи цей біль. пускаючи його в серце. біль має здатність відболіти. нам треба лише дати йому таку можливість. ризикнути і стикнутися з цим відчуттям. поселити його в собі і дати жити. доки воно не доживе. 

якщо маєте можливість горювати з близькими, говорити про свої почуття "мені так боляче", і вас є кому підтримати в переживанні цього болю - закликаю звертатися до близьких за підтримкою і можливістю побути з вами поруч. 

так само корисним може стати вам в цьому психолог. 

"Живе серце - неможливо розбити". відкриваймо свої серця, переживаймо почуття, які виникають - це найкращий спосіб залишитися живими, чутливими та здоровими. 

серцем з вами. А. Нижник