Учитель начал урок с того, что взял стакан, в котором было немного воды. Он показал его ученикам на вытянутой руке и спросил: «Как вы думаете, сколько этот стакан весит?»
Посыпались различные версии: 50 грамм! 100 грамм! 125 грамм!
— Ваша планета очень красивая, — сказал он. — А океаны у вас есть? — Этого я не знаю, — сказал географ. — О-о-о… — разочарованно протянул Маленький принц. — А горы есть?
Однажды Будда пришел на встречу со своими учениками с носовым платком... с очень ценным носовым платком. Возможно, какой-то царь подарил его. Но Будда не приемлет таких вещей, поэтому все смотрели и думали: «В чем дело? Почему он несет его в руке, держа перед собой, как бы говоря каждому: «Смотрите, внимательно смотрите!» Смотреть было не на что. Это был всего лишь красивый шелковый носовой платок. Затем Будда начал завязывать узлы на нем, пять узлов. Стояло полное молчание... все просто смотрели на то, что он делает. Будда спросил учеников:
"Колись, у прадавні часи, в*язень однієї з таємних фортець не раз чув від інших ув'язнених старожилів про таємні двері, до яких категорично заборонено було підходити, адже всі, хто колись вривався туди раніше - більше ніколи не поверталися і нікому не відомо, що з ними сталося там.
Якось один купець відправив свого сина до наймудрішого мудреця за секретом щастя.
Сорок днів хлопець йшов по пустелі, поки не побачив на вершині гори прекрасний
замок. Там і жив Мудрець, якого він розшукував.Проте, попри очікування, замок зовсім
не був схожим на скромну обитель праведника, натомість був повен народу:
снували, пропонуючи свій товар, торговці, по кутах розмовляли люди, маленький
оркестр виводив ніжну мелодію, а посередині залу був накритий стіл, уставлений
найрозкішнішими вишукуними стравами, які тільки можна було знайти в цьому краю.
Мудрець обходив своїх гостей, і хлопцю довелося чекати своєї черги дві години.
