| ми любимо коли нас хвалять! - ТА НЕВЖЕ?! похвала як визнання, оприлюднення деякої нашої успішності, "хорошості" в чомусь дуже гріє серце і душу, правда ж?)) так приємно, аж тепло розливається - коли тобі кажуть солодкі слова "молодець", "розумник", чи особливо "ти найкращий", і "неперевершено"!
і це зовсім природньо. повністю. адже ще з дитинства ми кумекаємо, що за певні вчинки нас люблять (в прямому сенсі слова) - пригортають, обіймають, гладять по голівці і дивляться приязно, з ніжністю, ба - навіть гордістю.
за інші ж - нажаль - відштовшують, дивляться строго, неприязно, іноді кричать чи навіть можуть вдарити.
не дивно що ми прагнемо ЛЮБОВІ. шкода, що її дають ЗА щось. а саме - за певні, конкретні, "правильні і хороші" вчинки.
і коли нас хвалять - о, це воно! ми нарешті отримаємо довгоочікувану порцію любові. іноді зароблену, іноді "на халяву". останній варінт правда не такий солодкий. ми дивуємося і не дуже довіряємо похвалі, на ку ми не працювали важко і наполегливо і в якій нашої "заслуги" немає. ЩО ЗА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ?! - іноді працюєш, вкалуєш! - а не хвалять. іноді живеш собі - а визнають і люблять щось в нас просто так. .....
та тема неприйняття "незаслуженого" - окрема тема. а зараз говоримо про місіс-Підступну похвалу:
о, ця пані дуже примхлива і стосується далеко не всіх наших проявів, а лише ...найважливіших! для нас в цей період життя - і зрозуміло - непевних, ще не зовсім сформованих але затято бажаних рис чи якостей.
і саме тоді, в цій непевній для нас сфері, де ми то підносимося і лідируємо (у нашому баченні) чи падає ниць жалюгідно (так нам здається) - а хочеться ж бути саме НАЙКРАЩИМ! - от тут не приведи боже, хось починає нас хвалити і підтримувати оцю першу крайність, до якої ми самі так вперто прагнемо - що ми ІДЕАЛЬНІ!
вона, піні-похвала, хапає нас у міцні обійми словами "ми у вас віримо", "я певен, що ви впораєтеся", "ви однозначно професіонал", "ви точно найкращий!" тощо і шепоче ...."спробуй лише мене підвести і не відповідати тепер тому очікуванню, яке я собі щодо тебе сформувала, Любчику" ....
ббббррррррррррррррр!!!!!!!!!!!!!!!
ось ми й попалися. так легко і просто. хтось "вірить" у нас, і як же тепер не здійснити його вірування, хтось "покладається", або просто "знає" що ми все зробимо як найкраще, бо ми і є найкращі, і нас про це сповіщають лагідно і любляче.
інколи, це маніпуляція зі стонони, що хвалить: "Ви мене дуже порадували вашими успіхами!" - (сподіваюсь, так буде й надалі що ти мене лише радуватимеш?!) "Ми про Вас багато чули як про хорошого спеціаліста"- (ти маєш бути лише найкращим у нашій співпраці!!) "Знаю, що Ви мене не підведете" - (ти ж зробиш все так, як Я від тебе очікую?!)
іноді - наша власна фантазія домальовує картину: "Найкращий результат в групі має (ВИ) - (я ж тепер завжди МУШУ показувати лише найкращий результат...!!!)
щоправда, нажаль, другий варіант підкріплено неабияким досвідом у формі " Ну від кого-від кого, а від тебе я цього не чекала" - коли ми таки не виправдали покладених на нас очікувань ПОСТІЙНО відповідати рівневі колись здобутих успіхів, які не вдалося повторити в черговий раз. абсурдно, правда? ...
Звісно, оточення багато в чому покладає свої сподівання на нас, свідомо і не дуже. інша справа -що ми їх прихвачуємо, беремо, натягаємо на себе, як тісний корсет чи скафандр, і намагаємося з усіх сил ВИПРАВДАТИ ОЧІКУВАННЯ. адже потім це ж саме оточення скаже, що ми, бач-но, його РОЗЧАРУВАЛИ. ох, яке вбивче. "Ти мене розчарував".
механізм розчарування до непристойності простий: чули що критикувати треба вчинок а не всю Особистість дитини чи дорослого? - тоді зверніть увагу, що ХАЛИТИ - теж! коли ми щось помічаємо що вдалося зробити ЦЬОГО разу, це ЗОВСІМ не означає, що такі прови повторюватимуться ЗАВЖДИ і відтепер ніби то це є характеристикою особистості, якій вона ЗОБОВ*ЯЗАНА (ех) відповідати. знайомо? ...
та ВИХІД є. але він не простий. особливо якщо дуже вже важливо і кортить аж самому повірити що я таки справді НАЙКРАЩИЙ, НЕ ПІДВЕДУ, ВАРТИЙ ДОВІРИ ....тощо
але будучи чесним з собою, мушу зізнавати що я буваю ...РІЗНИМ. іноді вдається, іноді - ні. я досягаю і не досягаю успіху. виконую і не виконую обіцянки. вкладаюся і не вкладаюся в план. ОДНОЧАСНО ці якості є в мені. і я ніколи не знаю як, чим завершиться моя чергова спроба.
якщо визнати такий стан речей прийнятно - тоді жити можна досить просто з пані-Похвалою, навіть звати її на чай:) для цього треба лише повідомляти сторону, що хвалить, про таку багатогранність нашої особистості.
"Я розумію що Ви покладаєте на мене такі сподівання і я готовий робити все, що в моїх силах щоб наша співпраця була максимально успішною, та мушу сказати що я не ідеальний. І оскільки Ваша думка для мене дуже важлива - то сподіваюсь на Вашу прихильність і розуміння в разі, якщо в чомусь я таки Вас розчарую не виправдаючи покладених на мене сподівань."
ну ок, простіше: "я не ідеальний, але дуже хочу зробити все максимально добре. якщо Вас це влаштовує - давайте співпрацювати!" (підтекст: якщо ні - успіхів Вам у пошуку ІДЕАЛЬНИХ Людей!" ))))
з підтримкою всілякої живості, справжньості що = неідельності психолог, психотерапевт Анна Нижник
| 
