Психолог у місті Рівне

Любов _ заслужити_(НЕ !)_можливо

psann — Fri, 08 May 2015 11:43:11 GMT

Любов, яку неможливо заслужити

або

сумна історія

Вона була Прекрасною. Ідеальною, ...ну чи майже ідеальною (що дуже її засмучувало). в неї всі його сорочки - напрасовані, посуд - вимитий, їжа - приготована, голова - не болить. за неї ніколи не соромно. всі її рішення - виявляються правильні. ніяких проблем.

мало б бути дуже зручно. тільки дякувати за таку ідеальну жінку поряд! все ж правильно?

Загалом вона завжди все робила "правильно" і дуже вірила, що у відповідь (звісно ж!), її будуть любити. адже з дитинства похвала у вигляді "хороша дівчинка, молодець" від батьків за гарні справи і правильні вчинки - це і була та сама бажана і довгожданна Любов.

А ні. виявилося що не працює. і розпачу, образі, нерозумінню, неможливості повірити в це - немає меж! як так! я ж ТАКА! я ж ТАК старалась, ВСЕ зробила правильно! а він обрав іншу?! /ображає мене/ не цінує взагалі?! (читаємо "не любить"). Але ж раніше (в дитинстві тобто) мене за це ЛЮБИЛИ! ...... (недоумение. занавес).

Так буває часто з "недолюбленими дітьми", або тими з нас, хто отримав багато підкріпленого досвіду "любові ЗА ЩОСЬ" замість "абсолютної любові". Часто так буває зі старшими дітьми у сім)ї, яких помічають і відмічають за вчинки (щоправда, не завжди за хороші), однак в більшості роль старшої дитини - це заслуговувати увагу і любов. Тоді як меншій її дають "просто так", бо він "ухтижбозе" яке хорошеньке. Старшому завжди треба бути "розумнішим", відповідальнішим, і взагалі не мати права на помилку, і, відповідно, на дитинство. Дуже зручно батькам, адже тоді, на такого "не по роках розвиненого" можна лишати менше чадо. Відповідно старших, зазвичай, саме за це і хвалять - які вони розумні і вправні. А от за помилки жорстко карають нерозумінням, здивуванням і відсутністю любові "ти ж вже дорослий, як ти міг таке зробити?". Меньшеньким же (незважаючи на вік), все "сходить з рук" і часто їм можна (помилятися) куди більше, ніж старшим.

*Це не є абсолютною закономірністю звісно, лише доведеною тенденцією, яка проявляються в більшості випадків. Іноді така вимогливість проявляється навпаки, до меншої дитини в сім)ї або незалежно від порядку народження.

Тож що ми маємо "на виході" у дорослому житті, коли наша героїня, наприклад, починає будувати стосунки?

1) бажання бути врешті "долюбленою", тобто до-отримати "батьківську любов" від іншої значимої фігури (від батьків, часто, доотримати її вже неможливо)

2) віра в те, що любов можна і потрібно заслуговувати

3) схильність обирати об)єкт любові за принципом батьківської " я люблю тебе, але не так/ не стільки як тобі потрібно*

*для стосунків точно не підходять ті, хто любить одразу і просто так, вони вважаються "легкою здобиччю", з ними нудно і їх швидко покидають. зрозуміло що випадає складова "заслужити любов", а формула тоді не працює, і це стає вже ніби "не справжня любов". також, не обирають і геть віддалених і повністю байдужих об)єктів. симпатія з іншого боку завжди присутня, і, відповідно, формула зберігається, тобто ситуація моделюється схожим чином до власної батьківсько-дитячої. це стає способом "відтворити" ситуацію і завершити її бажаним для себе чином. ніби "повернутися в дитинство" і таки отримати ту бажану батьківську любов і визнання.

Тож формула життя стає дуже проста і зрозуміла: СТАРАЙСЯ І ВСЕ ОТРИМАЄШ. Та от вона не працює. нажаль.

Навіть парадоксально (на перший погляд) складається. чим більше героїня жертвує, старається, терпить - тим далі від любові їх стосунки та ставлення партнера до неї. Їй здається, що її використовують, принижують, (і іноді так і відбувається). Але зрозуміти ЧОМУ - неможливо. Причина приписується йому, бо це наш партнер - така погана людина. (а вона, ж звісно, ще більша ідеальна мучениця), хоч це зовсім не солодко нажаль, і точно не окуповує затрачених зусиль.

розпач. біль. ненависть. образа.

тоді як з точки зору партнера - він потрапляє у "заручники" ідеальності, коли замість саморозкриття в стосунках треба демонструвати обажание своєї пари, неймовірної вдячності та визнання її прекрасності та ідеальності (по відчуттю, принаймні), відповідно - внутрішнє відчуття:

1) боржник (вона ж стільки для мене робить!)

2) нездара (вона ж набагато вправніша від мене в усьому!).

Відповідно проявити власну неідеальінсть в такому "храмі правильності" соромно і неможливо (іноді, партнери вчиняють навпаки, спеціально демонструючи відштовхуючи поведінку, завідомо обираючи ганебно себе поводити, щоб вирівняти цю асиметрію в сторону ідеальності).

Бути ж визнаним самому за власні, найменші осягнення - тим більш важко, адже героїня хвалить лише за Вчинки, за щось суттєве, та й то неохоче, адже тоді, несвідомо, партнер "кращий за неї", тобто вона програла і її не люблять (пам)ятаємо, що люблять лише найкращих, переможців - у її картинці світу. тож вона конкурує з ним за роль найкращого в їх родині. і перемагає. от тільки переможеному це не надто комфортно....).

Однак, зрозуміло, що й партнер чомусь обрав саме нашу героїню (з власних, часто теж дитячих недо-задоволених потреб), тому залишається в стосунках, щось там отримуючи важливого. щоправда, "для розрядки" ситуації чи для отримання недостаючого компоненту (наприклад, визнання себе іншою жінкою, похвали, можливості бути з кимось неідеальним тощо) - знаходиться коханка, що ще більше ранить героїню і сприймається як остаточний провал і крайня зрада.

Історія досить сумна. а тим більше що дуже часто вона відтворюється.

ЩО робити - одвічне питання. логічно що почати з перегляду формули любові, яку нібито можна заслужити. але в цьому місці нам стає дуже боляче. бо, уявіть, якщо я всерйоз повірю що її (Любов) заслуговувати непотрібно і власне і не можна, це просто неможливо по суті любові, по її природі - то мені доведеться стикнутися з тим фактом, що всі ці роки мені НЕ давали того, що було моїм по праву, що я боролася з вітряками і служила за те, що й так мало бути моїм. що всі страждання з цього приводу були на марне а всі старання - впусту.

хто з нас готовий відчути цей рівень болі, обманутості, предательства?

але лише після цього, переболівши, можна звільнитися від "рабства служіння за любов" і жити вільною людиною.

нехай це було несправедливо. нехай багато втрачено. нехай нічого вже не змінити в минулому. але ще є час змінити це у Майбутньому. давайте пробувати і жити далі.

з повагою та найкращими побажаннями Анна Нижник, психолог, психотерапевт

Нарис: про ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ і що ми собі накручуємо

psann — Tue, 31 Mar 2015 15:43:31 GMT

З ДІАЛОГУ Клієнта-Терапевта:

- я ж відповідальний, я МУШУ це зробити (каже мені в розмові Клієнт). а я ж постійно її уникаю! (незадоволено)

- а що це для тебе означає "бути відповідальним"? (питаю)

- ну, це означає, хм, ніколи про це не думав... цікаво. так, це означає, що я маю все КОНТРОЛЮВАТИ. забезпечити позитивний результат. щоб все вийшло і все було добре.(задумується і сам посміхається на останніх словах)

- ого (дивуюся). нічого собі.

- так.

- а як же це забезпечити, щоб "все вийшло", "щоб було добре"?

- ну треба старатися. все прорахувати спочатку, і тоді все має вийти. якщо добре постаратися! (посміхається, розуміючи деякий абсурд сказаного ним)

- як же все можна прорахувати наперед? (наполягаю цікавитися абсурдністю я)

- ну якось так треба мабуть. ну якось же мають люди це робити?

- а хто з твоїх знайомих так вміє? хто може ВСЕ прорахувати?

- хм. (задумується). та ніхто певно. це взагалі неможливо .....!

(пауза думки. глибокої такої, справжньої Думки)

-то ді виходить (продовжує Клієнт), що це якось неможливо, брати ТАКУ відповідальність.

- знаєш, ТАКОЇ відповідальності я б теж уникала, зробила б все, щоб її не брати! :) (псміхаємось)

А яку відповідальність ти взяти ГОТОВИЙ? (запитую) так, щоб було комфортно, "підйомно".

- ну, мабуть, готовність "вирулювати ситуацію", яка склалася. реагувати на неї. вести її до якогось вирішення.

- тобто не за те, як вона складеться в принципі, а за свою реакцію?

- ну так, так. за мою дію на те, що сталося.

- знаєш, мені дуже імпонує твоє таке бачення відповідальності. воно здається мені гуманним. по відношенню до себе, як до людини. і чесним. ми ж справді не можемо впливати на те, що відбудеться. лише на власні дії в цій ситуації. точно не на всю ситуацію!

......

Дуже хочеться поділитися психологічним баченням "відповідальності", яке великою мірою було викладене вище. Відповідати - означає бути готовим стикнутися з наслідками своїх дій та попередніх рішень. не Обов язково в позитивному сенсі, основне - це усвідомити що деякі мої дії призвели до ситуації, що склалася ( а деякі не мої), і я якось на це реагую і щось обираю - діяти або бездіяльнісно реагувати. Але я лишаюся в контакті з ситуацією. НЕ випадаю з нею. Живу в ній. Щось відчуваю. І бираю якось зреагувати. Ось ця готовність стикнутися з ситуацією - і говорить про нашу Відповідальність.

Сподіваюсь, буде цікаво подумати, а що таке ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ особисто для Вас?

з повагою, Анна Нижник

ПТСР_Пост Травматичний Стресовий Розлад. ЩО ЦЕ? (коротко.доступно)

psann — Mon, 01 Sep 2014 15:28:31 GMT

Наші військові, медики, волонтери, жителі районів воєнних дій зараз потребують допомоги.

Зокрема у переживанні пост травматичного стресового розладу. ЩО ЦЕ? (простими словами)

Давайте так: все нове в житті, погане чи хороше, що з нами стається - нам треба спершу якось зреагувати (подарували квіти - несподіванка - радість - обійми - вдячність - приємні спогади і "присвоєння собі" досвіду, "мені подарували квіти" та оціночне ставлення "так класно, коли дарують квіти!". І так відбувається з усім. І це абсолютно природно.

Труднощі ж починаються тоді, коли в цьому природньому ланцюгу переживання відбувається збій. Як наслідок - виникає ПТСР. а саме:

військова ситуація, що містить небезпеку для життя (наприклад, кидають гранату в танк) - реакція (солдат вистрибує з танка/ викидає гранату з танка). Як гадаєте, він встиг по_боятися, кричати від жаху що може загинути через мить і його друзі теж? - там не було для цього можливості, тому емоційна реакція ніби пропущена, випала.

Небезпека - Емоційне завмирання - Реакція тіла.

Що відбувається далі? - коли небезпеки позбулися (граната викинути і зірвалася поза танком, ніхто не постраждав), - утворюється "умовно безпечне середовище" для переживання (небезпека ж минула) - і солдат починає голосно кричати, лаятися, клясти ворогів, кидатися до друзів з запитаннями і криками чи вони бачили що сталося і як це все жахливо, (вони підтримують, кажуть що так, жахливо, капець і т.д.), потім можуть разом сміятися, переповідати цю історію ще кілька разів, доки не вщухнуть емоції.

чи буде після цієї ситуації ПТСР? - НІ. Бо для емоційного відреагування знайшлося місце. БЕЗПЕЧНЕ місце. це ОСНОВНА умова переживання емоцій - для них має бути місце і час. (наприклад, коли в зграї антилоп нападають на одну, всі тікають, а потім збираються в тісне коло і в прямому сенсі дрижать, тілом, допроживаючи страх. але вже в безпеці, коли хижак вже не загрожує їм).

та військові дії не передбачають перемир я після кожної кинутої гранати. і, наприклад, у нашого солдата, після успішно викинутої гранати, почався наступ на них або що. і звісно тут знову немає часу і можливості відреагувати те, що сталося. вивільнити емоції, допрожити їх. немає безпеки для переживання.

і так, тоді така невідреагована ситуація стає причиною ПТСР.

І хоч кожен відчуває ПТСР по-своєму, є три основні симптоми:
• нав’язливе "переслідування" неприємних подій, відтворення їх в уяві (в тому числі, у сновидіннях сниться ситуація з гранатою);
• прагнення уникати того, що нагадує про травму (місця події, речей, певних слів, рухів, запахів - наприклад залазити в темний люк, висувати руку);
• підвищені тривожність і емоційне збудження, постійна настороженість, підозріливість (реакція коли щось залітає у вікно - швидко викидає, ніби ту саму гранату).

Симптоми ПТСР можуть виникнути раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу.

І що ж вібувається насправді з нашим солдатом? - його тіло всього лише намагається допрожити ситуацію, на яку не було можливості зреагувати вчасно. Це стосується і втрат, не лише "щасливих" завершень (наприклад, бачив як на його очах вбили друга, а сам мусив бігти далі - не зміг зупинитися, схопити його, намагатися допомогти, плакати, попрощатися).

Якщо ж допрожити не вдається, з часом ситуація загостюється, симптоми посилюються.

Додаткові симптоми ПТСР:
Гнів і дратівливість; почуття провини, сорому або самозвинувачення; зловживання алкоголем чи наркотиками; почуття недовіри і зради, а також «несправедливості долі»; депресія і почуття безвиході; суїцидальні думки; відчуття відчуженості; фізичні болі; поверхневий і неспокійний сон, жахливі сновидіння; здригання при дзвінках, оплесках та ін. буденних звуках; нездатність згадати цілі епізоди пережитої травми; відчуття, що людині «не судилося» знайти роботу, створити сім'ю тощо.

ДОПОМОГА при ПТСР - це психотерапевтичний супровід допроживання ситуації та підтримка здатності присвоїти врешті собі цей прожитий досвід, "збагатитися" ним, взяти як частину себе і вже відповідно до нього - жити далі.

АДЖЕ ДРУГА ТРУДНІСТЬ, з якою ми стикаємося, (на прикладі солдата, що був свідком смерті друга) - це конфлікт між уявленням про себе ДО травматичної події (наприклад, "я той хто не кидає друзів у біді") і після ("я дав своєму другу загинути"). Переживання нового себе, який не зміг врятувати друга (байдуже, що й не міг, це не вкладаєтсья в картину світу "хорошого друга") нестерпно болюче і його всіма силами солдат уникає та відкидає (адже там і сором, і нестерпна безпомічність, і провина). А опиратися на попереднє уявлення про себе - неможливо, бо воно зруйноване новим досвідом.

Інформація лишається не переосмисленою, витісненою але дуже живою в пам*яті. Звідси "флешбеки" - раптове відчуття повернення в ту, травматичну ситуацію, вона ніби раптово виникає на яву в будь-який момент а потім зникає; та страхітливі сновидіння, в яких те, що витіснене зі свідомого життя.

Далі - ніби немає майбутнього. Адже "як мені з цим жити?!" - означає, що жити з фактом такої події у історії власного життя ніби неможливо, а жити в минулому, згадувати - нестерпно боляче. Тож Військовий ніби зависає між минулим і майбутнім, живучи лише втечами від болісних переслідувань. Власне, саме тому така байдужість до майбутнього, не бажання щось планувати і досягати.

Що ми маємо в результаті? - не здатність присвоїти собі цей новий досвід, прийняти себе такого, який "не завжди може врятувати життя, навіть коли дуже хоче". Наша мета у психологічній підтримці - допомогти знайти місце пережитій події у своїй особистості, своєму житті та баченні свого майбутнього з позиції нового, "не ідеального" себе.

ВАЖЛИВО 1: при поверненні з зони бойових дій зверніться до психолога!

ВАЖЛИВО 2: якщо у вас ПТСР - ви НЕ хворі, вас не лікуватимуть у психіатра і не покладуть в психіатричну лікарню. З вами працюватиме психо_терапевт, (а психотерапевти працюють лише з психічно здоровими людьми), який надасть вам психологіну підтримку, допомогу у переживанні травматичної ситуації.

ДЕ ЗНАЙТИ?

П.С.: У рівненській області, в Національному університеті "Острозька академія" (м.Острог) Кафедра психолого-педагогічний дисциплін організовує Психологічну підтримку та реабілітацію постраждалих в результаті бойових дій

Напрями роботи :

1. Психологічні інформаційні бесіди та психологічна підтримка учасників бойових дій, їхніх сімей та осіб, що пережили екстремальну ситуацію.

2. Психосоціальна реабілітація дітей та їхніх батьків, що переживають кризову ситуацію в Україні

3. Надання безкоштовних психологічних індивідуальних , групових консультацій та психотерапевтична допомога постраждалим.

4. Проведення інтервізійних груп практичних психологів.

5. Проведення спеціалізованих лекцій, науково-практичних семінарів, конференцій.

ЖЕРТОВНІСТЬ У СТОСУНКАХ. ЧОМУ НІ.

psann — Sat, 19 Jul 2014 09:02:56 GMT

будьмо обережні, роблячи у стосунках щось "в борг".

*приділити увагу/ час на які не готові

*вкладати кошти, які по відчуттю завеликі

*жертвувати власним особистим простором

*формально погоджуватися на те, на що погодитися внутрішньо ніяк не можемо

* і будь-яке відчуття "я жертвую" без власного глибокого бажання чи можливості повернути собі затрачений ресурс.

такі борги, зазвичай, невиплатні. і все, чим змушені будемо задовольнитися - відчуттям власної "хорошості" і "жертовності". доки це те, що нам потрібно і ми якось об це "зцілюємося", отримуємо задовлення - все ок.

та якщо цього нам мало (а з часом так і стається, іноді дуже скоро)- ми незворотньо знищуємо іншого, боржника, вимагаючи повернення боргу в будь-який спосіб. вимагаємо/ витискаємо/ вибиваємо (психологічно) свою затрачену енергію.

стосунки - це танець. енергетичний взаємообмін. і він має здійснюватися.

все інше - це ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКІ стосунки. потрапити в які - означає відмовитися від себе чоловіка/жінки, стати "родителем" і вкладати в того, хто врешті "виросте" і піде. як доросла дитина з батьківського гнізда. і рано чи пізно це обовязково трапляється. от тільки ми лишимось тоді не в зрілому подружжі з задоволенням від успіху дитини - а сомотні, з відчуттям власної використаності.

якщо помічаєте за собою тенденцію до жертовності :

1) визнайте що Ви це робите;

2) визнайте, що здається власну "використаність" Ви створюєте самі;

3) спробуйт езрозуміти, чому жертовність - основний спосіб побудови стосунків для Вас?(можливо Ви транслюєте сімейні сценарії?);

4) спробуйте поспостерігати у світі які ще моделі стосунків існують окрім самопожертви і приміряти їх до себе;

5) спробуйте розширити репертуар і вибрати більш підходящу роль, можливо з вкрапленнями любові, поваги до себе, права щось отримувати і насолоджуватися цим.

Психолог завжди може допомогти та підтримати Вас у цьому пошуку.

БІЛЬ ВТРАТИ і як її ПЕРЕЖИТИ

psann — Wed, 16 Jul 2014 07:25:52 GMT

Біль втрати і як її пережити.

Хочеться сказати кілька слів, які могли б стати підтримкою для нас у важкі нинішні дні. І як важливо нам саме зараз залишатися живими та мати змогу ПЕРЕ_жити, прожити і не зачаїти в серці, не замкнутися потім, не зненавидіти і огрубіти. Натомість прожити і жити далі з чуйним і відкритим серцем до людей та почуттів.

Зараз ми втрачаємо безліч: хтось, нажаль, рідних і близьких людей, хтось свій дім, хтось - друзів, з якими розійшлися бачення, хтось уявлення на які опирався і вірив, хтось надію що все повернеться і буде як колись ...

це викликає в нас опір і злість, бажання заперечити такі зміни, не вірити і опиратися до останнього.

хочемо знищити винних, голосно оприлюднити список ворогів і сконцентрувати всю енергію на ворогування з ними.

шукаємо "своїх" та гуртуємося навколо близьких ідей та людей.

та в цьому всьому - ми так сильно уникаємо БОЛЮ. перетворюємо його на злість, продукуємо з болю - нові переконання у які віримо і закликаємо вірити інших, намагаємося з болю - знищити інших. і це все нор-маль-но.

та все ж біль в решті решт так і лишається не прожитим нами. ми так і не пускаємо його в серце. намагаємось не доторкнутися, мов до гарячого.

біль переживати страшно. завжди є фізичне передчуття що "а раптом я не переживу цього","я не зможу цього витримати", "а що як буде так боляче, що я помру?". в цьому місці 1) блокується біль; 2) перетворюється на інше, знайоме для переживання (тобто "безпечне", з досвідом) почуття - наприклад гнів, злість; 3) виражається і переживається почуття, яке не є болем, а отже біль так і лишається не прожитою; як наслідок - 4) "не відпускає", почуття сильно бурлять, неможливо заспокоїтися тривалий час, починаємо шукати ворожих стосунків і жити у війні.

та як пережити біль? адже почуття справді не надто знайоме, бо горювання в нашій культурі не дуже підтримане як самостійне і самодостатнє почуття (в ситуації втрати, наприклад, ми думаємо зазвичай "що тепер робити", пропускаючи відчуття болю як таке, "перестрибуємо" в дію - знайомо, правда?)

натомість залишаючись в больові, зупиняючись, відкриваючи йому серце і проживаючи біль втрати, нам гірко, щемить і болить, хочеться плакати. важливо не затискатися, а дати собі дихати і відчувати. просто залишатися в цьому відчутті, даючи йому жити в серці. (іноді до цього переживання ми будемо повертатися неодноразово, переживаючи і переживаючи біль, якщо втрата дуже значимої людини чи події в житті). проте, якщо залишитися в цьому стані якийсь час (стільки, скільки буде потрібно, або хоч можливо) то можна помітити відчутне полегшення по тому. злість, біль, розпач, відчай - перетворюються на СУМ. нам шкода, жаль і сумно що справді так сталося. і цей сум набуває відтінку світлого, ніби якогось сакрального, вищого, коли приходить розуміння що світ такий, і так є, і таке життя, яке ми живемо. ....

важливо додати, що від болю втрати (як власне від переживання почуття) померти неможливо. хай як дивно чи само-собою-зрозуміло це не звучить - та мені важливо на цьому наголосити. від цього не помирають. це біль і вона болить. і це нормально. ми так влаштовані. це почуття, яке народжується в нас, і ми можемо його до-пережити. як і кожне наше почуття.

Тож якщо говорити як пережити біль втрати - то моя відповідь була б - переживаючи цей біль. пускаючи його в серце. біль має здатність відболіти. нам треба лише дати йому таку можливість. ризикнути і стикнутися з цим відчуттям. поселити його в собі і дати жити. доки воно не доживе.

якщо маєте можливість горювати з близькими, говорити про свої почуття "мені так боляче", і вас є кому підтримати в переживанні цього болю - закликаю звертатися до близьких за підтримкою і можливістю побути з вами поруч.

так само корисним може стати вам в цьому психолог.

"Живе серце - неможливо розбити". відкриваймо свої серця, переживаймо почуття, які виникають - це найкращий спосіб залишитися живими, чутливими та здоровими.

серцем з вами. А. Нижник

ЯК?! пережити ситуацію в Україні (коротко.)

psann — Mon, 03 Mar 2014 20:48:49 GMT

Перше, що ми маємо зараз зрозуміти, що відчуття страху, розгубленості, безпомічності, відчаю - є абсолютно адекватною реакцією на події, що відбуваються в Україні. Більш того, вони є необхідними для переживання, адже являються природніми механізмами мобілізації організму у випадку небезпеки, яку ми сприймаємо. Тож перший крок - не варто намагатися приглушити свої переживання, заговорювати чи відмахуватися від власних реальних почуттів, адже це лише втримуватиме стабільну напругу та не дасть змоги адаптуватися до ситуації.

Натомість дуже бажано зараз ділитсия своїми переживаннями, говорити з близькими людьми, однодумцями, які дотримуються тієї ж точки зору що й ми і яким безпечно відкриватися, розповідати про свій страх, біль, розпач тощо. Важливо при цьому більше говорити про себе, свої переживання, ніж коментувати події та поведінку інших. Робити це можна словами "я боюся", "я розгублений, не знаю що мені робити", "мені страшно за що буде завтра" тощо.

З іншого боку, вкрай важливо зараз сприйматися всю інформацію критично та самостійно, розуміючи, що всі події, що відбуваються, ми сприймаємо залежно від нашої власної картини світу, в тому числі і від страхів, які, на повірку, можуть бути зовсім не виправданими. Будьмо уважні та не будемо спішити вірити у найгірші прогнози, адже ті мають властивість не завжди збуватися. Варто обрати собі думку тих авторитетних нам людей, кому ми справді довіряємо, і аргументи яких відгукуються особисто нам, здаються правдоподібними та співзвучними з нашою кортиною світу.

Оскільки активнсіть організму при такому рівні стресу зростає (організм мобілізуєтсья) то дуже важливо і щось робити, діяти. Варто підти на публічні зібрання людей, які обговорюють ситуцію в країні (на Майдані, тощо), реалізувати власну ініціативу чи взяти участь у запропонованій кимось ідеї щодо реальних дій, якщо вона нам відгукнулася (роздавати листівки, поширювати інформацію у ЗМІ, взяти участь у курсах навчання медичних волонтерів тощо). ГОловне, щоб ми знайшли де і як ми можемо бути корисними у спосіб, що нам особисто підходить, і ми готові цим займатися.

Також важливо зараз більше перебувати в колі родини, не затримуватися на роботі, намагатися оточити себе тплом та турботою та поділитися нею з рідними. Вдома більше часу прододьмо в мякому та комфортному просторі (під пледом, з чаєм), спати не менше 7-8 годин. Не варто зараз і приймати кардинальних рішень чи дуже ризикувати. Потік інформації вкрай важливо обмежувати і обовязково брати до уваги і позитивне бачення ситуації. А відчуваючи паніку чи страх - розповісти про це близьким людям, заручитсия їх підтримкою та постійно усвідомлювати, що кожен з нас у цій ситуації не сам. Всі ми опинилися у схожій ситуації напруження, переживаємо схожі почуття і прагнемо спільного вирішення ситуації. Дуже багато людей зараз є однодумцями і готові підтримати один одного, тож важливо залишатися відкритим до взаємодії та вірити у спільну справу.

чоловічо-жіночі стосунки_ набір у групу

psann — Wed, 29 Jan 2014 10:11:37 GMT

НАБІР УЧАСНИКІВ У ГРУПУ
_ ЧОЛОВІЧО-ЖІНОЧІ СТОУНКИ: ПРИЙНЯТИ, ЗРОЗУМІТИ, ЗМІНИТИ _ !!!

Відкрита нова група!

для всіх зацікавлених стосунками та їх побудовою!!!! це можливість взяти участь у коплексній психотерапевтичній програмі з 6-ти занять, створених та продуманих для

усвідомлення себе та своєї ролі, яку ми займаємо у стосунках

можливості побачити інші сторони стосунків та зрозуміти для себе:

- яка/який я у стосунках?
- чому мене не чують і не розуміють?
- чи варто залишатися в стосунках?
- в чому проблема наших стосунків і як щось змінити?
- як розірвати "невдалий сценарій" та почати зміни?
- з ким я будую стосунки та де знайти того, кого шукаю?
- як попрощатися з минулим і рухатися далі?

напрацювання досвіду вирішувати ситуації по-новому

ГРУПА СТВОРЕНА ДЛЯ:
* тих, хто має пару і цікавиться розвитком стосунків

* тих, хто "в активному пошуку" і хоче пришвидшити результат

* тих, хто втомився від стосунків і бажає попрощатися з минулим

* тих, хто переживає не взаємність і не знає як з цим бути

* тих, кому боляче від любові і хоче цього позбутися

* тих, хто не надто переймається стоунками, але хотів би дізнатися щось нове

Чому я ризикую збирати саме цю групу?

Бо ми з вами - обманюємо! Так-так! Саме цим ми довго-довго займаємося в стосунках! Дзвонимо і беремо трубку, навіть коли хочемо займатися геть чимось іншим! Зустрічаємося, посміхаємося його/її друзям, яких ми ні разу не раді бачити. Приховуємо своє роздратування, страх, відчай, ревнощі маскуючи під пофігізм або «все ок». Нас там НЕМАЄ. Ні його, іншого, з ким ми Нібито ці стосунки будуємо! От такі собі «хованки» за масками «хорошої/ хорошого», яким потім уривається терпець (як ніби хтось просив нас це терпіти)і тоді вже – рятуйся! Бо я нарешті скажу тобі ВСЕ що думаю/ відчуваю! Ображу і пораню тебе, ти відповісиш мені тим самим, захищаючись – ми назвемо це сваркою – потім ми (бажаючи все ж бути 1 з одним) домовимося що це була не правда і що ми шкодуємо про сказане (і назвемо це примиренням) – а потім довго-довго будемо знову назбирувати ті самі образи і роздратування, і сваритися з ТИХ САМИХ причин. Будемо приховувати «правду» про нашого партнера від друзів та родичів / натомість вдома знову зриватися на ньому, що він/ вона «не такий» - штучно миритися, боячись втратити – сваритися знову. …. І знову.

О, а ще ми будемо злитися на Себе! Як це я не можу його покинути?! Та він же мені не підходить! Він що думає я не знайду собі кращого?! Ха0ха! Та варто мені тільки захотіти!! (але я обираю його. І хочу його ж за це вбити! Що Я(!), я, я, не можу від нього піти! (чоловікам читати те ж саме, замінюючи «він» на «вона»)

Таке буває – ненавиджу його і себе. А втрати стосунки – гірше смерті. Чому? - Є таке поняття як спів залежність. Позбувати від неї не легко. Але в нашій групі про це буде йтися і не мало і можливо це змінить щось у твоєму житті. (перевірено на власному досвіді).

Злюсь! На нього, за те що він робить і за те, чого не робить (а мав би!). на себе, що я тут з ним гаю час свого життя, хоч він зовсім не принц! На те, як він будує стосунки, працює, відпочиває, спілкується з родичами, друзями, - скрізь я маю претензії і не знаю, що з цим робити!

Ще це група для тих, хто – шукає стосунки! Та або «хороші хлопці вже зайняті» або «чергове розчарування» в тому, хто здався хорошим, та потім швидко виявилося його «справжнє обличчя». Є ще 1 варіант: все ніби ок, та стосунки не рухаються, не заходять далі від знайомства та переписів/ передзвонів, ніби як справжні чоловічі вчинки більше не трапляються і сьогоднішні чоловіки не можуть «добитися дівчини».

ФОРМАТ ГРУПИ:

це регулярні зустрічі, ЩО ВКЛЮЧАЮТЬ:

1) інформацію про основні закономірності взаємин між чоловіками-жінками

2) вправи на моделювання реальних ситуацій типу "Розстановки"

3) завдання для глибшого розуміння себе та стосунків

4) практичні завдання на відпрацювання нових моделей взаємодії

5) можливість пропрацювати складні для себе ситуації з минулого та відпустити

6) отримати новий досвід виходу з труднощів та побудови якісно нових стосунків

МЕТОДИ для роботи групи: гештальт-терапія, арт-терапія, діалогова терапія, тілесно-орієнтована терапія, елементи психодрами.

тривалість зустрічей групи 1 рік
запланована кількість зустрічей - 6
1 раз на півтора місяці
тривалість однієї зустрічі 6 годин (+1 год перерва на обід)
кількість учасників групи 8-10
місце проведення: Рівне/Острог (за вибором більшості учасників)

ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТСЬЯ В ГРУПІ - КОНФІДЕНЦІЙНО!

ТРЕНЕР ГРУПИ:
ДИПЛОМОВАНИЙ ПСИХОЛОГ, ГЕШТАЛЬТ-КОНСУЛЬТАНТ, ДІАЛОГОВИЙ ПСИХОТЕРАПЕВТ З НЕІДЕАЛЬНИМИ СТОСУНКАМИ АННА НИЖНИК

запис за тел. 097 869 888 5
та в групі http://vk.com/psyholog_rivne
http://vk.com/club_stosunki

пішла і знову прийшла або трохи більше ніж ЗРАДА жінки

psann — Fri, 16 Aug 2013 13:45:54 GMT

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ЧОЛОВІКАМ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ ЩО ЗРАДУ ПРОБАЧИТИ НЕ МОЖНА, А КРАЩЕ "ОДРАЗУ ВБИТИ"! :)

справді "надихнули" мене багаті фантазійні зображення того, ЩО треба зробити з дівчиною, яка покинула хлопця, чи (тим більше!) пішла до іншого.

та підозрюю (з тієї ж кровожерливості картинок) що БОЛІ там не менше ніж злості. не менше.

з якими ж труднощами стикаються чоловіки?:

1) "якщо мене покинули - то зі мною щось не так"- звісно, "не так". як і з кожним з нас. але поранитися об це можна лише тоді, якщо початково вірити у свою супер-меновість для всіх жінок або хоч би для 1-ї. мовляв "я не можу бути не-ідеальним якщо вона мене любить" і звідси ДИВНИЙ висновок - якщо я не ідеальний, отже вона мене не любить?

натомість можна визнати одночасне існування цих 2-х іпостасей: так, я не ідеальний. так, вона мене любить.

2) "якщо вона пішла до іншого, то вона любить його а НЕ мене" - ще 1 блеф. стосунки не завжди напряму пов*язані з почуттями. і жінка часто-густо обирає стосунки де люблять ЇЇ (в нормі) на відміну від чоловіків. яким самим важливо любити і "добиватися жінки" (теж в нормі).

тож можливо ваша дівчина просто пішла на пошуки більш чуйного, уважного, ніжного парубка. яким ви чомусь забували бути.

3) "якщо вона зрадила (змінила свою думку) 1 раз, то зробить це знову." - цілком можливо, якщо Ви будете й далі думати, що стосунки - це така річ, яка будується сама-собою чи жінкою, і не візьмете в свої чоловічі руки свою частину відповідальності за них у якості прояснення невдоволень дівчини і оголошення своїх невдоволень та пошук компромісу між виголошеним.

4) "зраду не можна пробачити - це питання честі". а знаєте, щось в цьому є! мені особисто дуже імпонують подібні думки і висловлювання з уст чоловіків. це якось так, по-лицарськи звучить. ...та чи були ви справді Лицарем, коли вона від вас пішла? чи завжди дотримувалися кодексу честі подарованих квітів та винесеного сміття у ваших стосунках? і чи личить лицареві бути самому, без дами серця, навіть неідеальної, (такої ж власне, як і він сам)? - вирішуйте самі який кодекс більше вам підходить!

та все ж вважаю варто розуміти таку просту формулу:

якщо дівчина пішла - отже щось її не влаштовувало. (1)
якщо вона хоче повернутися - то хоче все ж таки бути з вами.(2)
а якщо вона сумнівається - то в неї ще є здоровий глузд, і вона розуміє, що можливо нічого не зміниться і їй знову доведеться піти. (3)

тож добре було б попрацювати разом над пунктом 1. (претензіями з її і вашої сторони) на основі вашого 2. (ви ж хочете бути разом) щоб він не перетворився в остаточне 3.

"краще б ви мене не хвалили!" або підступність ПОХВАЛИ

psann — Fri, 14 Jun 2013 08:42:41 GMT

ми любимо коли нас хвалять!

- ТА НЕВЖЕ?!

похвала як визнання, оприлюднення деякої нашої успішності, "хорошості" в чомусь дуже гріє серце і душу, правда ж?)) так приємно, аж тепло розливається - коли тобі кажуть солодкі слова "молодець", "розумник", чи особливо "ти найкращий", і "неперевершено"!

і це зовсім природньо. повністю. адже ще з дитинства ми кумекаємо, що за певні вчинки нас люблять (в прямому сенсі слова) - пригортають, обіймають, гладять по голівці і дивляться приязно, з ніжністю, ба - навіть гордістю.

за інші ж - нажаль - відштовшують, дивляться строго, неприязно, іноді кричать чи навіть можуть вдарити.

не дивно що ми прагнемо ЛЮБОВІ. шкода, що її дають ЗА щось. а саме - за певні, конкретні, "правильні і хороші" вчинки.

і коли нас хвалять - о, це воно! ми нарешті отримаємо довгоочікувану порцію любові. іноді зароблену, іноді "на халяву". останній варінт правда не такий солодкий. ми дивуємося і не дуже довіряємо похвалі, на ку ми не працювали важко і наполегливо і в якій нашої "заслуги" немає. ЩО ЗА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ?! - іноді працюєш, вкалуєш! - а не хвалять. іноді живеш собі - а визнають і люблять щось в нас просто так. .....

та тема неприйняття "незаслуженого" - окрема тема.

а зараз говоримо про місіс-Підступну похвалу:

о, ця пані дуже примхлива і стосується далеко не всіх наших проявів, а лише ...найважливіших! для нас в цей період життя - і зрозуміло - непевних, ще не зовсім сформованих але затято бажаних рис чи якостей.

і саме тоді, в цій непевній для нас сфері, де ми то підносимося і лідируємо (у нашому баченні) чи падає ниць жалюгідно (так нам здається) - а хочеться ж бути саме НАЙКРАЩИМ! - от тут не приведи боже, хось починає нас хвалити і підтримувати оцю першу крайність, до якої ми самі так вперто прагнемо - що ми ІДЕАЛЬНІ!

вона, піні-похвала, хапає нас у міцні обійми словами "ми у вас віримо", "я певен, що ви впораєтеся", "ви однозначно професіонал", "ви точно найкращий!" тощо і

шепоче ...."спробуй лише мене підвести і не відповідати тепер тому очікуванню, яке я собі щодо тебе сформувала, Любчику" ....

ббббррррррррррррррр!!!!!!!!!!!!!!!

ось ми й попалися. так легко і просто. хтось "вірить" у нас, і як же тепер не здійснити його вірування, хтось "покладається", або просто "знає" що ми все зробимо як найкраще, бо ми і є найкращі, і нас про це сповіщають лагідно і любляче.

інколи, це маніпуляція зі стонони, що хвалить:

"Ви мене дуже порадували вашими успіхами!" - (сподіваюсь, так буде й надалі що ти мене лише радуватимеш?!)

"Ми про Вас багато чули як про хорошого спеціаліста"- (ти маєш бути лише найкращим у нашій співпраці!!)

"Знаю, що Ви мене не підведете" - (ти ж зробиш все так, як Я від тебе очікую?!)

іноді - наша власна фантазія домальовує картину:

"Найкращий результат в групі має (ВИ) - (я ж тепер завжди МУШУ показувати лише найкращий результат...!!!)

щоправда, нажаль, другий варіант підкріплено неабияким досвідом у формі " Ну від кого-від кого, а від тебе я цього не чекала" - коли ми таки не виправдали покладених на нас очікувань ПОСТІЙНО відповідати рівневі колись здобутих успіхів, які не вдалося повторити в черговий раз. абсурдно, правда? ...

Звісно, оточення багато в чому покладає свої сподівання на нас, свідомо і не дуже.

інша справа -що ми їх прихвачуємо, беремо, натягаємо на себе, як тісний корсет чи скафандр, і намагаємося з усіх сил ВИПРАВДАТИ ОЧІКУВАННЯ. адже потім це ж саме оточення скаже, що ми, бач-но, його РОЗЧАРУВАЛИ. ох, яке вбивче. "Ти мене розчарував".

механізм розчарування до непристойності простий: чули що критикувати треба вчинок а не всю Особистість дитини чи дорослого? - тоді зверніть увагу, що ХАЛИТИ - теж! коли ми щось помічаємо що вдалося зробити ЦЬОГО разу, це ЗОВСІМ не означає, що такі прови повторюватимуться ЗАВЖДИ і відтепер ніби то це є характеристикою особистості, якій вона ЗОБОВ*ЯЗАНА (ех) відповідати. знайомо? ...

та ВИХІД є.

але він не простий. особливо якщо дуже вже важливо і кортить аж самому повірити що я таки справді НАЙКРАЩИЙ, НЕ ПІДВЕДУ, ВАРТИЙ ДОВІРИ ....тощо

але будучи чесним з собою, мушу зізнавати що я буваю ...РІЗНИМ. іноді вдається, іноді - ні. я досягаю і не досягаю успіху. виконую і не виконую обіцянки. вкладаюся і не вкладаюся в план. ОДНОЧАСНО ці якості є в мені. і я ніколи не знаю як, чим завершиться моя чергова спроба.

якщо визнати такий стан речей прийнятно - тоді жити можна досить просто з пані-Похвалою, навіть звати її на чай:)

для цього треба лише повідомляти сторону, що хвалить, про таку багатогранність нашої особистості.

"Я розумію що Ви покладаєте на мене такі сподівання і я готовий робити все, що в моїх силах щоб наша співпраця була максимально успішною, та мушу сказати що я не ідеальний. І оскільки Ваша думка для мене дуже важлива - то сподіваюсь на Вашу прихильність і розуміння в разі, якщо в чомусь я таки Вас розчарую не виправдаючи покладених на мене сподівань."

ну ок, простіше:

"я не ідеальний, але дуже хочу зробити все максимально добре. якщо Вас це влаштовує - давайте співпрацювати!"

(підтекст: якщо ні - успіхів Вам у пошуку ІДЕАЛЬНИХ Людей!" ))))

з підтримкою всілякої живості, справжньості що = неідельності

психолог, психотерапевт Анна Нижник

Психолог, що хоче (крові) Відповідальності Клієнта. ЧОМУ?

psann — Mon, 03 Jun 2013 15:52:26 GMT

Чому ПСИХОЛОГ хоче нашої Відповідальності? - психологічний коментар:)

"як ти гадаєш, хто відповідає за твоє життя?"

"хто відповідає, що ситуація склалася таким чином?"

"як ти гадаєш, яка твоя участь у такому стані речей у твоєму житті?"

"хто може змінити ситуацію, яка склалася?"

..... "я" - все тихіше відповідає Клієнт ...... (прямо казка про Колосок і мишенят))

О, особливо молоді психологи-консультанти дуже любять "підловити" клієнта на фразах типу "так сталоСЯ", "це від мене не залежить", "так склалося життя..." тощо - і спішать перефразовувати і повертати її клієнтові:

сталося - а яка твоя роль у цьому?

тебе образили - чи ТИ образивСЯ сам?

цікаво, для чого це нам, психологам?

може ми просто любимо випробовувати терпіння клієнтів або ж насміхєамося над їх "некомпетентністю" жити і відповідати за свої вчинки?

даремно ви, мої любі колеги, зараз посміхаєтеся.

нажаль, ми не завжди розуміємо роль Відповідальності в житті клієнта і інколи справді перетворюємо такі діалоги у гонитву та придирання до слів.

КАЗКА:

Жив-був собі Клієнт. можливо, виховувавСЯ в родині з авторитарним типом виховання і сформувався у нього зовнішній локус-контроль! (що не дивно). і нічого він не міг змінити у своєму житті, відчуваючи себе геть безпорадним, адже НІЧОГО ВІД НЬОГО НЕ ЗАЛЕЖАЛО. за щоб він не брався, завжди були інші люди і їх думки та вчинки, які не співпадали з переконаннями та намірами Кліннта, і тоді в нього опускалися руки. світ здавався йому ворожим а труднощі - непереборними.

і от вирішив Клієнт підти до Психолога, щоб той заступився за нього перед несправедливим світом.

та на всі нарікання психолог лише зверхньо посміхався та раз-по-раз вмокав клієнта у ЙОГО відповідальність зе те, що так стається. з чим останній (Клієнт тобто) був абсолютно не згоден! адже справді йому заважали, з ним не погоджувалися, його критикували і "заганяли в куток", .. .як у дитинстві .....

ця казочка могла б мати не надто гарне закінчення, якби ми з вами не розуміли, що

по-перше: клієнту життєво-необхідно розуміти стан речей так, як він звик, інакше рухне його уявлення про світ, його роль і місце, з*явиться страх, біль, образа і врешті ЗЛІСТЬ на своїх вихователів-батьків і врешті життя йому доведеться змінити. а це, погодьмося, куди більше і важче, ніж ситуація "я не можу порозумітися з колегами по роботі" з якою звернувсі Клієнт. (не дивно, що він намагається зберігти уявлення про світ таким, як воно в нього є, правда?;)

по-друге: лише усвідомивши що ВІН ВІДПОВІДАЄ за такий стан речей - тобто він зі свого боку зробив все для того, щоб ситуація склался саме так. не тому що він такий "поганий", а тому, що інакше він покищо не вміє. - так от, лише усвідомивши свою УЧАСТЬ!, активну! участь! - лише після цього приходить тьмяне усвідомлення, що він САМ тоді може щось і змінити у цій неприємній для нього ситуації.

з цього місця починаються зміни.

та яка ж тоді наша роль у супроводі такого усвідомлення своєї відповідальності?

1) я готова бути з клієнтом у його картинці світу, навіть якщо не погоджуюсь з нею;

2) я усвідомлюю що таке бачення ситуації для чогось йому потрібне і однозначно виконує якусь функцію (як сажімо, зберігає стосунки);

3) я розумію, що порушення такої картини світу призведе до не завжди приємних переусвідомлень, тому я терпляча і розуміюча на цьому шляху, ні підганяю і не засуджую клієнта;

4) я вірю у його спроможність все змінити і в те, що кожного разу він приймає найкраще рішення для власного розвитку!

консультант справді фруструє неконструктивні способи адаптації клієнта до світу. проте робить це настільки ж природньо, спокійно та свідомо, як і стверджує, що він не Бог, як би клієнту та консультанту не хотілося в це вірити ...:)

гарниної Вам роботи над Собою, мої дорогі читачі!