| Чому ПСИХОЛОГ хоче нашої Відповідальності? - психологічний коментар:) "як ти гадаєш, хто відповідає за твоє життя?" "хто відповідає, що ситуація склалася таким чином?" "як ти гадаєш, яка твоя участь у такому стані речей у твоєму житті?" "хто може змінити ситуацію, яка склалася?"
..... "я" - все тихіше відповідає Клієнт ...... (прямо казка про Колосок і мишенят))
О, особливо молоді психологи-консультанти дуже любять "підловити" клієнта на фразах типу "так сталоСЯ", "це від мене не залежить", "так склалося життя..." тощо - і спішать перефразовувати і повертати її клієнтові:
сталося - а яка твоя роль у цьому? тебе образили - чи ТИ образивСЯ сам?
цікаво, для чого це нам, психологам? може ми просто любимо випробовувати терпіння клієнтів або ж насміхєамося над їх "некомпетентністю" жити і відповідати за свої вчинки?
даремно ви, мої любі колеги, зараз посміхаєтеся.
нажаль, ми не завжди розуміємо роль Відповідальності в житті клієнта і інколи справді перетворюємо такі діалоги у гонитву та придирання до слів.
КАЗКА: Жив-був собі Клієнт. можливо, виховувавСЯ в родині з авторитарним типом виховання і сформувався у нього зовнішній локус-контроль! (що не дивно). і нічого він не міг змінити у своєму житті, відчуваючи себе геть безпорадним, адже НІЧОГО ВІД НЬОГО НЕ ЗАЛЕЖАЛО. за щоб він не брався, завжди були інші люди і їх думки та вчинки, які не співпадали з переконаннями та намірами Кліннта, і тоді в нього опускалися руки. світ здавався йому ворожим а труднощі - непереборними. і от вирішив Клієнт підти до Психолога, щоб той заступився за нього перед несправедливим світом. та на всі нарікання психолог лише зверхньо посміхався та раз-по-раз вмокав клієнта у ЙОГО відповідальність зе те, що так стається. з чим останній (Клієнт тобто) був абсолютно не згоден! адже справді йому заважали, з ним не погоджувалися, його критикували і "заганяли в куток", .. .як у дитинстві .....
ця казочка могла б мати не надто гарне закінчення, якби ми з вами не розуміли, що
по-перше: клієнту життєво-необхідно розуміти стан речей так, як він звик, інакше рухне його уявлення про світ, його роль і місце, з*явиться страх, біль, образа і врешті ЗЛІСТЬ на своїх вихователів-батьків і врешті життя йому доведеться змінити. а це, погодьмося, куди більше і важче, ніж ситуація "я не можу порозумітися з колегами по роботі" з якою звернувсі Клієнт. (не дивно, що він намагається зберігти уявлення про світ таким, як воно в нього є, правда?;)
по-друге: лише усвідомивши що ВІН ВІДПОВІДАЄ за такий стан речей - тобто він зі свого боку зробив все для того, щоб ситуація склался саме так. не тому що він такий "поганий", а тому, що інакше він покищо не вміє. - так от, лише усвідомивши свою УЧАСТЬ!, активну! участь! - лише після цього приходить тьмяне усвідомлення, що він САМ тоді може щось і змінити у цій неприємній для нього ситуації.
з цього місця починаються зміни.
та яка ж тоді наша роль у супроводі такого усвідомлення своєї відповідальності?
1) я готова бути з клієнтом у його картинці світу, навіть якщо не погоджуюсь з нею; 2) я усвідомлюю що таке бачення ситуації для чогось йому потрібне і однозначно виконує якусь функцію (як сажімо, зберігає стосунки); 3) я розумію, що порушення такої картини світу призведе до не завжди приємних переусвідомлень, тому я терпляча і розуміюча на цьому шляху, ні підганяю і не засуджую клієнта; 4) я вірю у його спроможність все змінити і в те, що кожного разу він приймає найкраще рішення для власного розвитку!
консультант справді фруструє неконструктивні способи адаптації клієнта до світу. проте робить це настільки ж природньо, спокійно та свідомо, як і стверджує, що він не Бог, як би клієнту та консультанту не хотілося в це вірити ...:)
гарниної Вам роботи над Собою, мої дорогі читачі!
| 
